Джон Стейнбек - один из ярких представителей американской литературы ХХ века. Его произведения не нуждаются в "расшифровке". В них глубинный смысл выражен через доступные понимаю будничные вещи, из которых часто начинает виться весь "сценарий будущего".
Касательно "Зима тревоги нашей", то это произведения из ряда тех, которые растаскивают на цитаты. Поэтому, я даже не пыталась всё выписывать. В каждом абзаце писателя сочетается философский взгляд с, можно даже сказать, научной точки зрения и их обыденное восприятие даже самыми образованными людьми.
Роман ровный и сохраняет эту свою черту аж до самой последней главы. В нём нет каких-то грандиозных потрясений, в ту же очередь - присутствует движение героев к каким-то новым берегам их жизни с вопросом о том, сохранят ли они всё как есть и себя такими же...?
Главный герой вырисовывает события своей жизни как ни что другое как "проверку на вшивость". Это придается ему уверенность, чувство юмора и способность смотреть на всё со стороны. Он - не типичный персонаж, если бы мы рассматривали реальных людей. Автор подчеркивает это, изображая друзей и коллег главного героя (Итена) как людей суетливых, прагматичных, но уверенных в своём умении играть в серьезные денежные игры. Создается впечатление, что Итен ищет ответ на следующий вопрос: знают ли эти люди, ради какого приза всё их мастерство "лгать и предавать" ? Это исключительно субъективная догадка касательно тех философский вопросов, которые прямо не написаны в романе, но присутствует огромное количество схожих. Возможно, годятся для такой формулировки основного месседжа произведения.
Вряд ли можно испытать хоть к одному герою отвращение или особое потрясению превосходством чьего-то характера. Не до конца, думаю, раскрыт персонаж Марджи, уж слишком просто его свели к образу самой типичной женщины. Мэри в качестве "кремня" тоже можно было раскрыть не только через диалоги и постоянное одергивание мужа. В любом случае, типичный американский работник бакалейной лавки, с типичными жителями маленького городка и детьми не оставят равнодушными. Ведь, несмотря на всю типичность, каждый из них чувствует какую-то прирожденную аристократичность - которая была на самом деле с их охотниками-предками, или которой не было, впрочем, и не важно, ведь все равно все находятся в поисках новой добычи, которая, по словам автора, звучит грубо и просто: "деньга деньгу делает".
В этот раз я познакомилась с произведениями Дж. Стейнбека по-русски, но следующий роман хочу обязательно прочитать в оригинале.
Джон Стейнбек - один з яскравих представників американської літератури ХХ століття. Його твори не потребують "розшифровки". В них глибинний сенс виражений через доступні розумінню буденні речі, з яких часто починає витися весь "сценарій майбутнього".
Стосовно "Зима незгоди нашої", то це твори з ряду тих, які розтягують на цитати. Тому, я навіть не намагалася все виписувати. У кожному абзаці письменника поєднується філософський погляд з, можна навіть сказати, наукової точки зору і їх буденне сприйняття навіть самими освіченими людьми.
Роман рівний і зберігає цю свою рису аж до самої останньої глави. У ньому немає якихось грандіозних потрясінь, в ту ж чергу - присутній рух героїв до якихось нових берегів їхнього життя з питанням про те, чи збережуть вони все як є і себе такими ж ...?
Головний герой підкреслює і вимальовує події свого життя як ні що інше як "перевірку на моральну зіпсованість". Це надає йому впевненість, почуття гумору і здатність дивитися на все зі сторони. Він - не типовий персонаж, якби ми розглядали реальних людей. Автор підкреслює це, зображуючи друзів і колег головного героя (Ітена) як людей метушливих, прагматичних, але впевнених у своєму вмінні грати в серйозні грошові гри. Створюється враження, що Ітен шукає відповідь на наступне питання: чи знають ці люди, заради якої винагороди вся їх майстерність "брехати та зраджувати"? Це виключно суб'єктивна здогадка щодо тих філософський питань, які прямо не написані в романі, але присутня величезна кількість схожих. Можливо, підходять для такого формулювання основного меседжу твору.
Навряд чи можна відчути хоч до одного героя огиду або особливе потрясінню перевагою їхнього характеру. Не до кінця, думаю, розкритий персонаж Марджи, аж надто просто його звели до образу самої типової жінки. Мері в якості "кременю" теж можна було розкрити не тільки через діалоги й постійне "обсмикування" чоловіка. У будь-якому разі, типовий американський працівник бакалійної крамниці, з типовими мешканцями маленького містечка і дітьми не залишать байдужими. Адже, незважаючи на всю типовість, кожен з них відчуває якусь природжену аристократичність - яка була насправді з їх мисливцями-предками, або якої не було, втім, і не важливо, адже однаково всі знаходяться в пошуках нової здобичі, яка, за словами автора, звучить грубо і просто: "гріш гроші робить".
Цього разу я познайомилася з твором Дж. Стейнбека російською, але наступний роман хочу обов'язково прочитати в оригіналі.
