Мрійливо про одинадцяте листопада

Я відчуваю, що багато чим зобов'язана собі. Дивне егоцентричне почуття ? Справа в тім, що більшість часу я ніби приховувала саму себе. Лише частково дозволяючи самовираження - у вподобаннях чи творчості. Крім того, не зрозуміло, що робить нас більш уразливими - відхід від першочергових пріоритетів, або ж, навпаки, невміння вчасно змінювати їх...?

Наприклад, зараз я чітко усвідомлюю, що не є людиною стереотипів, не прагну до стереотипних "благ та надбань" (сказала та, яка є прихильницею комфорту). Я мрію про будиночок на Фарерських островах, побільше книжок та можливість допомагати тваринам. Але все рівно не змінити того, що є якась амбітна складова моєї особистості, яка постійно тягнеться до професійного вдосконалення. Минуле є минуле. Але все рівно щовечора я не можу визначитись з тим, що університет, який закінчила: це "ляп" моєї біографії (оскільки, цей заклад навряд можна назвати професійним), або ж це досягнення, адже професійність не є справою інших (навіть викладачів), це справа особиста ? І щось надихає мене на бажання закінчити ще один університет, дійсно професійний, зробити ривок у кар'єрі, обов'язково підкріплений справжньою власною майстерністю. Але що ж далі ? Адже я все рівно хочу не більше ніж будиночок на Фарерських островах ?

Апельсинове варення і чергова впевненість у тому, що я собі зобов'язана. Просто самовираженням, втіленням якогось творчо-інтелектуально-енергійного пориву ?

Нещодавно наснилось, як я подорожую усім світом. Пишу якийсь сценарій. І тут раптом згадую: треба цю країну подивитись, а сценарій почекає...

Колись я по-справжньому вважала 11 листопада особливим днем. Таким він і є. 11 листопада - День припинення Першої світової війни, День Незалежності Польщі. Але більшість інших магічних характеристик - у наших серцях та мріях. Їх можна викликати будь-якої миті, але варто вирішити - чи варто ? Чи можливо одразу краще не приховувати себе від себе ж за лаштунками мрій про додаткову магію, її вже й так достатньо...?

У плеєрі сьогодні:

Milo Greene - 1957

Oh Land - Half Hero

Foster The People - Pumped Up Kicks

The Tellers - Hugo

Feeder - Felling A Moment

Snow Patrol - Same

Les Elephants Bizarres - Have No Fear

Ese lunes, mio dictador...

This article is about:

- my attempts to be an actress;

- absence and existence of wishes of warming;

- Tupiks:
- lostness in the question of diary-blog;
- languages questions.

RU Веду письменный дневник, в котором отмечаю глубинные изменения, которые происходят в моем характере и стиле. Вещи, которые казались "смыслом из смыслов", подвергают сомнению такую ​​позицию ... Все меняется, преображается. Все науки не ошибаются в одном. Возможно, одна запись на неделю в электронный дневник - это уже не так мало ... Мой внутренний "языковой диктатор" захватил всю власть и теперь мне сила воли нужна не для того, чтобы выключить Интернет и практиковаться в языках, а наоборот ... 

UA Веду письмовий щоденник, у якому відзначаю глибинні зміни, які відбуваються у моєму характері та стилі. Речі, які здавались "сенсом з сенсів", піддають сумніву таку позицію... Все змінюється, перетворюється. Усі науки не помиляються в одному. Можливо, один запис на тиждень в електронний щоденник - це вже не так мало... Мій внутрішній "мовний диктатор" захопив усю владу і тепер мені сила волі потрібна не для того, щоб вимкнути Інтернет та практикуватись в мовах, а навпаки... Більше того, загалом зараз у мене лише іспанська мова. Ніяк не навчусь поєднувати усі мови, а ще й захоплення, а ще й робота... Але виходжу в іспанській на якісно новий рівень і ніяк не можу зупинитись, зараз дуже відповідальний момент - момент можливості опанувати навіть найбільш складні граматичні випадки. Це завжди недаремно витрачений час та цінні професійні надбання. Згадала, як у 10 класі хотіла піти на акторський гурток. Мене запитали: отже, Ви вирішили стати акторкою, тільки щось так пізно...? У 10 класі захотіти бути акторкою вже пізно. Смайл... А ще у 12 років я вже випускала журнали, правда - для жінок... І знову - смайл... Прочитала в новинах, що моєму університету подарували сам-видав Бертольта Брехта, який він випускав у 15 років... От в цьому й різниця між мною та великими письменниками - я випускала жіночі журнали. Хоч, можливо, всі просто у своїй творчості відповідають на вимоги суспільства. Історія моїх прагнень до самостійного видавництва насичена. Це підтверджують усі етапи мого життя. Увесь цей монолог лише до того, щоб підкреслити - повертаюсь до "першоджерел своїх інтересів", вони знову набрали актуальності, в той час як нові пріоритети піддались сумнівам... Ще трохи і почну публікувати дитячі казки. Хоч, з віком почала розуміти, що професійність - це єдине сутнісне зерно, яке повинно зацікавлювати.
Тепер про речі більш духовні. Не розумію, через що мене (нас) сусіди так ретельно "лякають" холодною зимою. От, скільки себе пам'ятаю - у зимовій куртці в школі, у зимовому пальто в університеті. І мені не соромно, що нараз я виглядаю як героїня "Відпустка за обміном" у Шотландії. Моє нове кохання - це Тупіки. Чарівні пташки. Помітила, що частіше за все ми думаємо про людей, яких або дуже кохаємо, або ж про "шизоїдів". Інколи, картаю себе, що "не розібралась з шизоїдами" краще, але до них присутня й милосердність, й не бажання вв'язуватись у конфлікти там, де вони позбавленні сенсу, та й офіційно я не психіатр і не найвизначніший мораліст усіх часів...
А наразі, безсоромно посмакувавши млинцями з медом, у мене ще декілька змагань з лінгвістичними завданнями. Можливо, якось найближчим часом й оформлю рецензію на твір Дж. Стейнбека. Буду коментувати поки потроху - він багато в чому не помиляється, але особливо в тому, що люди вичитують з книжок те, під що готові підлаштувати цю інформацію.
Йде зима, не забувайте підгодовувати наших друзів менших. Зі мною зараз без жартів спілкувались три синички одночасно. Вони вже як вивірки - майже ручні...
Є одна психологічна вправа, яка миттєво мотивує. Це згадати, що те, що Ви маєте - це вже шлях якоїсь боротьби та наполегливості. Вмикати захист свого теперішнього не буває даремним або недоречним...
У плеєрі сьогодні:
Haerts
Mary J. Blidge
Susanne Sundfør
Belle and Sebastian
Sia
Kiesza
Adam Levine

Мовні питання. Серія 7.

This article is about: I need two difference blogs - about myself and about my work; I don't want go to lessons of languages, but I want knowledge; my wish to be a translator...

В этой публикации о том, что: у меня должно быть 2 разных блога - личный и для моей работы; не хочу на языковые курсы, но хочу знания; о моём желании стать переводчиком...

Este párrafo que: necesito dos blogs distinto - para una obra y para personal; no quiero ir a cursos de idiomas, pero quiero de conocimiento; acerca de mi deseo de convertirse en un traductor ...

Tego ustęp jest o tym że: potrzebuję dwa różnych blogów - dla siebie a dla pracy; nie chcę iść do językowych kursów, ale chcę wiedza; jest chcenia być tłumaczką...

1. Розповім про свою нову традицію. Тепер я пообіцяла собі вести повноцінний письмовий щоденник. А повноцінний він через його структуру - кожен день можна описати в межах лише однієї сторінки. По-перше, я точно знаю, що необхідно записувати лише найважливіше за день, лише найцікавіше. По-друге, так він краще структурований. Після мандрівки до Варшави в моїх щоденних записах відбувся бум графіків на будь-який смак, але графіки та літературні нотатки краще вести окремо.

Щодо блогу, то я на 100 % переконана, що знайшла саме той творчий формат, який шукала. Втілила його тут, але маю ідею створення і другого блогу, де більше вдосконалювати мовні та мистецтвознавчі питання на майже науковому рівні. Не така вже я й щедра на соціальну журналістику, але чого не зробиш заради задоволення цікавості шліфування власних культурних проектів.

2. Наразі у мене ніби вже й з'явився час для відвідання мовних курсів. Але попередні розчарування в них не викликають подальших подібних ініціатив. І ось тут настає "критичний момент", адже - навчитись писати, читати, перекладати я можу самостійно. Але ж говорити ?!!! Кому мені наговорити купу тексту і він все відредагує...? Хоч, знову ж таки - на тих самих курсах такі бажання мало задовольнять, скоріше треба вести мову про репетитора...  Не радьте мені "розмови по Скайпу з іноземцями", оскільки я до цього, назвемо - "не доросла" і навряд найближчим часом доросту...

3. Днями оновлювала склад мовних книжок на своєму планшеті та наштовхнулась на одну історичну монографію (не скажу якого автора) про порівняння української нації та ще однієї нації (не скажу якої) в контексті одного "проекту" (не скажу якого). І раптом прозріла на рахунок того, що ж так мені не подобається серед істориків та по факту - поширеному явищі історичної науки. Це те, що більшість істориків вже знають, яку думку їм, не побоюсь слова, пропагувати необхідно у своїй роботі. Звичайно, ніхто не публікує працю в такому вигляді, в якому вона є під час дослідження, публікують вже з відомими результатами. Але формування від першої сторінки тез таким чином, що це більше схоже на роман, а не на представлену проблематику, а на останніх сторінках у вигляді "отриманих висновків" не уникання можливості знову "пропагувати" - це свого роду по-іншому називається... З відчуттям, що я не вмію обирати фах і от, по завершенню університету, мені знову потрібно обрати "щось" у якості другої вищої освіти, звичайно, мій погляд природно падає на переклад... Але раптом це чергові міфи та краще одразу негайно прийматись за фізику ? Мені вже не 16, ось, що шкода... Але саме зараз усвідомлюю, що потребую чогось конкретного, 100 % підвладного прозорому аналізу та експериментальному дослідженню...

Дуже зворушливий момент, адже колись у 2012 році, коли працювала у Газеті Польській, то вріз до матеріалу потрібно було писати польською. А я могла про це лише мріяти в той час і його писали за мене до публікацій... Як же зараз приємно усвідомлювати, що можу практично вільно писати цією мовою.